Цвіте літо яскравим дивом жоржин, троянд, гладіолусів, а за тиждень-другий і осінь підфарбує світ своїм чарівним пензлем, добавить світла й золота, а потім заплаче сумними дощами… А поки така краса навколо! Зачарувала вона мене і біля оселі Валентини Олексіївни і Михайла Леонтійовича Веровчуків, що мешкають на затишній вулиці Павлова, що в Андрушівці. Приковували зір гордовиті троянди, що червоно горіли на клумбі, а неподалік своїми очицями змовницьки зиркали на світ фіалки. Наче сторожа стояли неподалік височенні соняхи, що за сонцем крутили своїми золотими головами. І ось я в оселі. О диво! Тут все цвіло яскравими барвами веселки. На серветках, подушках і подушечках, рушниках аж очі вбирали маки, піони, ромашки, кручені паничі. Тільки спочатку вони розцвітали на візерунках, в уяві та в душі Валентини Олексіївни, а потім її вправні руки терпляче клали на полотно хрестик за хрестиком - так одна за одною народжувалися її вишиванки. - Скільки я їх уже вишила - не порахувавти. Вишиваю дітям, родичам, друзям. Жодної не продала - дарую на день народження, на свята чи просто на згадку, - ділиться В. О. Веровчук. - Люблю зробити приємне людям. Дарма, що багато часу витрачаю на своє захоплення. Валентина Олексіївна вишиває змалку, любов до цієї справи, мабуть, передалася їй у спадок з молоком матері, яка творила дива з ниток, гарною вишивальницею була і бабуся Текля. - Колись не було стільки узорів, як тепер, журналів, то батько запрошував для мами художників, аби ті малювали картини для вишивок. А тепер я передплачую журнал «Узори вишивок». Жінка простягнула мені паку гарно ілюстрованого видання, а потім показала своє багатство - нитки. Їх було дуже багато! І яскравих, і спокійних відтінків, які розцвітали потім квітами, вражали замислуватими узорами на подушках, серветках. Валентина Олексіївна згадує, як бігала на роботу, бо працювала 37 років технологом на Андрушівському спиртозаводі, де, до речі, трудився і її чоловік. Встигала ще й все поробити вдома і двох донечок виховували, які закінчили із золотими медалями школу, з відзнакою вузи. Тепер живуть і працюють в Києві, подарували їм з чоловіком двох внучок - Олю і Машу. - А ось, - жінка показує мені білосніжні рушники, вишиті червоними і чорними нитками, - ночами вишивала на весілля дочкам - Марії і Людмилі. На щастя, на долю від щирого і люблячого материнського серця дарувала своїм дітям. Нехай бережуть як сімейну реліквію, бо вона сама досі, як зіницю ока, зберігає два мамині рушники… Звернула увагу на кілька вишитих хрестиком ікон, взятих в рамочки. Вони стояли рядочком на найбільш видному і почесному місці. На них - Ісус Христос, Святий Миколай, Божа Матір «Почаївська», Покрова Пресвятої Богородиці, ангел-охоронець. Скільки праці вкладено в кожну. Як вдало підібрані кольори і відтінки. - Ікони я довго не наважувалася вишивати, бо казали, що то гріх. - коментує Валентина Олексіївна. - Запитала дозволу у священика - той благословив на добру справу. Жінка щиро зізналася, що ніколи не сяде вишивати, коли важко на серці, особливо що стосується ікон. Насамперед щиро помолиться Богу, попросить у нього допомоги і з доброю, світлою душею береться за роботу. І коли вже розпочала щось творити, то сидітиме ночами, поки не закінчить. Секретів майстерності майстриня не таїть - вишивати навчила дочок, подруг, сусідок і знайомих. Вона щиро хоче, аби і в них цвіли хати вишиванками. Нехай і в неї швидко і рівненько лягають на полотно маленькі хрестики яскравих і радісних відтінків.

Валентина Василюк

Неписаною емблемою цього села були верби. І мало хто з місцевих жителів уже пам’ятає, коли їх висадили узбіччями центральної вулиці. Зеленіли, кучерявилися, та й постаріли красуні вже після того, як Вербів перейменували у Любимівку. Тепер вони вже не затінюють вїзного шляху, не лякають тим, що можуть розчахнутися і в бурю впасти додолу - їх просто зрізали. Не одна сільська душа журилася над цим, але що поробиш. А дерева ті були свідками історії. Може, вони пам’ятали, як до хати Горовчуків топтав стежку сільський учитель із сусідніх Війтовців Степан Кучер, бо сподобалася йому вродлива дівчина Олена, що жила там з батьками. Посватав, побралися. Забрав учитель молоду дружину у те ж таки сусіднє село, де вчителював. А то перед жнивами прийшла дочка батьків провідати та й тут розродилась - у похиленій під стріхою хатинці на зразок шевченкової. Не знав - не відав ніхто тоді, що у вербовій колисці мати виколихувала талановитого творця зразків української радянської прози Василя Кучера. Як виповнилося хлопчику11 років, сім’я із Війтовців, де квартирувалася в родині Свиридюків, переїхала у Ставище Попільнянського району. Там юнак закінчив школу, звідти пролягла в самостійне життя його стежина. Навчання, армійська служба, робота в газетах і здійснення найпотаємнішої мрії - написання художніх творів - ось віхи життя талановитого українця, який створив неповторні романи і повісті - «Чорноморці», «Голод», «Плещут холодные волны», «Две жемчужные нити», «Устим Кармелюк», серії нарисів і ще багато іншого. Про все це - відоме і не зовсім я почула з вуст вчительки Ольги Олексіївни Ходаківської, яка сорок два роки пошукової творчої праці віддала благородній справі - вивченню життя і творчості Василя Кучера. Двадцять сім років була директором школи, в якій за цей час з’явилася музейна кімната В. С. Кучера. Правда, частину експонатів передали сільському музею. А взагалі більшість їх віднайшла і досі оберігає Ольга Олексіївна - бібліограф, біограф, літературознавець, дослідник творчості Василя Степановича. Серед експонатів - оригінали: лампа з кабінету письменника, вишитий рушник, альбоми, годинник. І сорочки, вишиті українським орнаментом, вони до кінця життя залишалися улюбленим і найдорожчим одягом письменника. Багато особистих речей передала любимівчанам сестра Тамара Степанівна, яка теж була присутня на ювілейному торжестві в честь сторіччя свого брата. Мені захотілося зробити фото на згадку - я сфотографувала Ольгу Олексіївну в шкільній музейній кімнаті. Тут її зусиллями створено також експозицію з давніх українських тернових хусток. Запнута жінка своєю хусткою, яку її дуже давно подарував батько. Стіни шкільних коридорів далеко не нового, але з любов’ю відремонтованого і реставрованого приміщення - у стендах, на яких виписана історія рідного села. Те, що присвячене Василю Кучеру, лише одна дорогоцінна сторінка великого літопису цього красивого, багатого і водночас обділеного українського села, де щороку помирає людей більше, ніж народжується, де згасають вікна тих хазяїнів, що відійшли за межу, а діти й онуки їх шукають кращого життя у далеких і близьких світах. Віриться, що в Любимівки будуть ще світлі сторінки історії, що знайдеться інвестор, якого приваблять і врожайні ниви, і неповторні ландшафти, якого з надією зустріне дружна і щира сільська громада, котра оберігає історію свого населеного пункту, пишається письменником-земляком, якого люблять і знають у Любимівці завдяки таким ентузіастам і хранителям давнини, як О. О. Ходаківська.

Лідія Наконечна

Станом на 1 серпня 2011 року на території Андрушівського району скоєно 41 дорожньо-транспортну пригоду. В трьох з них люди отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, один учасник ДТП від отриманих травм помер в лікарні. Так, 1 березня водій трактора з причіпом, їдучи польовою дорогою неподалік с. Стара Котельня, не звернув увагу на те, що залізничною колією рухався поїзд. Внаслідок зіткнення отримав тілесні ушкодження і від отриманих травм помер в лікарні. 4 березня в м. Андрушівка по вулиці Житомирській водій К., перебуваючи в нетверезому стані, керував автомобілем «Фольцваген», який зіткнувся з автомобілем ГАЗ-24, що рухався назустріч, внаслідок чого водій останнього отримав тілесні ушкодження середнього ступеня. 23 червня водій Ц., керуючи автомобілем марки «Форд-Ескорд» по автодорозі Житомир-Сквира в напрямку м. Житомир, не обрав безпечної швидкості, з’їхав в лівий кювет і перекинувся. Пасажир В. отримав тілесні ушкодження середнього ступеня. Водії та пішоходи, не нехтуйте елементарними правилами дорожнього руху і будьте уважними.

Ярослав Кременчук,
інспектор дізнання ВДАІ Андрушівського району

Протягом століть Україна славилася продуктами свинарства: де, як не в нас, були найсмачніші домашні ковбаси, копченості, шпиг, сало, запечені окороки тощо. Годували тварин, хто чим міг: картоплею, зеленню, зерновідходами. Пізніше, купуючи молодняк поліпшеної селекції, почали вводити в раціон концкорми, різні добавки - стимулятори росту. Але на все це затрачалися немалі кошти, а вони часто не по кишені селянину із середнім достатком. Останнім часом набули популярності так звані травоїдні, а я б сказав - всеїдні свині. Приваблюють вони своєю відносною акуратністю, спокійною, мирною вдачею, невибагливі до харчування і умов утримання. Вони люблять пастися і купатися, їдять все - від жалючої і глухої кропиви до стебел і листя кукурудзи, охоче смакують жолудями, кабачками, гарбузами. Влітку і взимку п’ють воду. Їдять такі свині і мелене зерно, яке бажано запарювати, тоді воно краще засвоюється. На одну голову віком 7- 8 місяців треба 200-300 грамів його. Хочете, щоб порося виросло сальним, давайте концкормів трохи більше. А якщо їх не вистачає, проживуть свині і на різнотрав’ї, тільки вже сало не відкладеться. Від весни до осені травоїдні свині поїдатимуть весь бур’ян, що є у вас на городі. Половину корму в зимовому раціоні становить сіно, решту - буряки, жом (можна і кислий), картопля, котру треба варити. Свинок - майбутніх маток, не треба загодовувати, щоб вони були продуктивними в народженні і вигодовуванні поголів’я. Живуть ці тварини цілорічно на відкритому повітрі, в накритому наметі із соломою. Молодняк зимує в хліві. Про особливості утримання травоїдних свиней я можу розповісти кожному, хто ними зацікавиться і забажає тримати. Для розведення маю молодняк. Моя порада читачам: хочете підтримати свій сімейний бюджет, розводьте цих свиней - будете мати і сало, і м’ясо і всяку смакоту з них.

Віктор Зварич
с. Лісівка

У Малих Мошківцях і дорослі, і діти глибоко шанують цю стареньку жінку з щирою посмішкою і таким добрим серцем. Антоніні Іванівні Гуменюк накувала зозуля уже дев’яностий.

Щоденно працівникам державної ветеринарної служби району доводиться виконувати складне і відповідальне завдання - забезпечувати профілактику, діагностику та лікування сільськогосподарських тварин, гарантувати якість і безпеку агропромислової продукції. На наші плечі покладається і ще одна відповідальна місія: не лише захищати тварин від хвороб, але й завадити поширенню небезпечних інфекційних і вірусних захворювань, запобігати епідеміям та пандемії серед людей. Недарма стародавня мудрість говорить: «Медицина лікує людину, а ветеринарія оберігає людство». Сумлінно і віддано працює над виконанням усіх цих завдань колектив державної ветеринарної служби району, який нараховує 61 чоловік. Незважаючи на труднощі сьогодення, збережена структура служби: діє управління ветмедицини, районна державна лікарня та районна державна лабораторія держветмедицини з їх виробничими підрозділами. Сприяє роботі служби в цілому високий фаховий рівень спеціалістів, належна матеріальна база. Останні 5 років держветслужба району входить в п’ятірку кращих в області. За багаторічну сумлінну працю хочу подякувати колишнім працівникам - головному лікарю О. Ф. Нітчуку, начальнику управління держветмедицини району Й. Ф. Калану, головному спеціалісту М. І. Вербилу, нинішнім - директору лабораторії держветмедицини М. Л. Галясу, завідуючому Городківською ветдільницею П. А. Листопадському та іншим. З року в рік ветеринарна служба поповнюється молодими, перспективними кадрами. Добре зарекомендували себе В. М. Рудюк, Т. М. Луценко, Л. Є. Вальчук, котрі продовжують трудову естафету старшого покоління. Шановні колеги! Щиро вітаю Вас з Днем працівників ветеринарної медицини. Бажаю успіхів у роботі, добробуту, щастя, злагоди в родинах, добра, нових професійних звершень.

Микола Глухов,
начальник управління держветмедицини району

5 серпня голова районної державної адміністрації Б. В. Мазур провів засідання комісії з питань погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, де йшла мова про погашення заборгованості до Пенсійного фонду та дотримання Закону України «Про оплату праці».

Так було завжди, що будівельні майданчики на території міста й сіл вважалися доброю ознакою часу, свідченням того, що населені пункти молодіють, оновлюються, що в них є майбутнє. На даний час будівельно-монтажні роботи проводяться в основному приватними підприємцями. Так, в поточному році введено в експлуатацію добудову об’єкта торгівлі по вулиці Клубній, 4-а в Андрушівці. Кошторисна вартість його склала 29,7 тис. грн., загальна площа - 69,6 м2 (фізична особа підприємець М. М. Жоган). Проведені також реконструкція нежитлової будівлі під об’єкт торгівлі в м. Андрушівка по вул. Корольова загальною площею 194 м2, кошторисна вартість - 25,5 тис. грн. (підприємець Міщенко В. І.), реконструкція з добудовою існуючої будівлі магазину у м. Андрушівка, вул. Леніна, 42. Загальна площа - 93 м2, кошторисна вартість - 35,0 тис. грн. (підприємець Ростоцька Т. Д.). Проведено реконструкцію даху та часткову заміну вікон Глинівецької ЗОШ на суму 837,5 тис. грн., а також майстерні під цех миття та фасування овочів приватним підприємством «Імпак» на суму 4627,4 тис. грн. За рахунок коштів населення тривають роботи по будівництву газопроводу в с. Івниця, вул. Садова, протяжністю 1096 м.п. та проводяться будівельно-монтажні роботи по спорудженню індивідуальних житлових будинків, господарських споруд. ПП «Імпак» зводить зерноочисний комплекс із сушкою, загальна площа якого - 413 м2, здійснює капітальний ремонт критого току в с. Гальчин, загальна площа - 2334 м2. В с. Іванків проводяться роботи з реконструкції адміністративного житлового комплексу для осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Ніна ФЕДИК,
головний спеціаліст віддділу містобудування, а
рхітектури та ЖКГ райдержадміністрації

Минуло десять років з початку діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Для багатьох сімей Андрушівщини та Попільнянщини створення Фонду і, зокрема, відділення виконавчої дирекції Фонду у Андрушівському районі відіграло неабияке значення.

Створення атмосфери довіри й порозуміння, гармонізації партнерських відносин між платниками податків та державою є одним із пріоритетних завдань податкової служби. Вся робота податкової служби спрямована на створення оптимальних умов кожному громадянину для виконання його конституційного обов’язку - сплати податків.